|
Робота педагогів пов’язана з великим
нервово-психічним навантаженням. Ідеться, насамперед, про психологічні й
організаційні труднощі: необхідність бути постійно «у формі», відсутність
можливості вибирати учнів, емоційної розрядки, надмір контактів упродовж
робочого дня, брак часу, перевантаження, соціальна оцінка. При такій роботі
день у день напруженість може накопичуватися. Емоційні особливості педагогічної
діяльності сприяють виникненню і розвитку синдрому професійного вигорання.
У процесі розробки та реалізації
корекційно-розвивального компонента технології попередження і подолання
синдрому «професійного вигорання» в школі необхідно враховувати низку
теоретичних положень, які розкривають природу професійного стресу та синдрому
«професійного вигорання». Згідно з цими положеннями професійний стрес є
реакцією на професійну ситуацію, яка сприймається з прикрістю та образою, що
виявляється в емоційному та психічному реагуванні.
Професійне вигорання особистості
є результатом хронічного професійного стресу. Отже, аналізуючи його природу,
варто насамперед виходити з базових понять, які стосуються професійного стресу,
та враховувати певні специфічні особливості цього явища.
Управління професійним стресом та
синдромом професійного вигорання – це можливість використання особистістю наявних
важелів управління, не покладаючи їхн інших людей або обставини.
Важливою складовою комплексної
моделі управління стресом є втручання - встановлення особистістю бар'єрів (за допомогою
спеціальних прийомів) на всіх фазах розгортання стресу з метою протидії йому. Основна мета втручання
полягає в тому, щоб попередити негативні наслідки, які можуть викликати
стрес-фактори. Когнітивна оцінка ситуації, вибіркове сприйняття, релаксація,
фізичні вправи є основними бар'єрами, які може виставити особистість на певних
фазах перебігу стресу.
На думку авторів, можна виділити
дві основні форми спеціальних програм для профілактики та подолання синдрому професійного
вигорання в організаціях:
• індивідуальні програми -
програми, які використовуються на рівні однієї особистості. Ці технології
можуть реалізовуватися окремими працівниками закладу самостійно або за
допомогою шкільних психологів;
• групові програми - технології,
які використовуються на рівні щколи. Вони можуть реалізовуватися шкільними
психологами для роботи з організацією в цілому, окремими її підрозділами.
Серед прийомів, які можна використати
для профілактики синдрому професійного вигорання педагогічними працівниками,
можна виокремити зокрема такі:
1. Опануйте стратегію вибіркового
сприймання (процесом прийняття рішення про те, на чому сконцентрувати увагу: на
негативному чи позитивному). Не давайте думкам опановувати Вами. Навчіться
усвідомлювати позитивні аспекти ситуації та знижувати (не відкидати!)
важливість неприємних аспектів. З цією метою використайте такі прийоми:
• складіть перелік ситуацій, які
Вас наразі турбують, та перелічіть їхні позитивні сторони;
• перед сном (або в інший зручний
час) пригадайте все гарне та приємне, що відбулося з Вами сьогодні.
2. Зробіть своє життя святом
(навчіться «нюхати троянди»). Життя може стати святом, якщо віднайдете час для
його святкування, а тому:
• сконцентруйтеся на всьому гарному, що є у Вашому
житті;
• сформуйте у себе звичку
дякувати долі (радіти тому приємному, що Ви маєте);
• якщо Ви досягли якоїсь мети,
навіть маленької, дозвольте собі насолодитися успіхом її досягнення, не
починайте одразу ж ставити перед собою нову мету.
• сприймайте життя з усією
повнотою. Для цього докладіть свідомих зусиль, змініть звичні способи дій
(наприклад, вибір різних маршрутів до місця роботи, форм проведення семінарів,
нарад, звітів, взаємодії з учнями тощо).
3. Навчіться використовувати
гумор як буфер між стресовою ситуацією та Вами. Перегляньте кінокомедію, журнал
коміксів, поспілкуйтеся в групі соціальної підтримки тощо.
З метою профілактики виникнення
фази емоційного та фізичного напруження важливим є застосування різних технік медитації та
аутогенного тренування, а також фізичних вправ, які необхідно
вибирати та використовувати, зважаючи на індивідуально-психологічні
особливості.
4. Визначте, який тип поведінки в
ситуації стресу притаманний для Вас - «А» чи «Б».
Для поведінкового типу А характерна
сукупність особистісних характеристик, до складу якої входять виняткове
прагнення до змагання, агресивність, нетерпіння, постійний поспіх, а також
вільно виражена, але раціональна ворожість і практично завжди - прихована
беззахисність. Для поведінкового
типу Б характерні протилежні характеристики: ці люди не проявляють
ворожості, для них не характерний поспіх, вони не прагнуть до змагання.
Констатовано, що тип А більше пов'язаний з розвитком ішемічної хвороби серця.
Окрім того, встановлено, що у жінок типу А народжуються діти, які також
належать до типу А.
Тому з метою профілактики
синдрому професійного вигорання важливо усвідомити, що необхідно схвалювати
поведінку типу Б та ігнорувати й не стимулювати поведінку типу А. Якщо
Ви визначили, що у вашому житті переважає поведінка типу А, намагайтеся
використати низку прийомів, які допоможуть позбутися поведінкових патернів типу
А:
а) правила, які стосуються безпосередньо Вас:
• Визнайте, що в житті нічого
немає завершеного. Ви помиляєтеся, якщо вважаєте, що зможете закінчити
абсолютно все, що потрібно, вчасно й нічого не забувши.
• Якщо перед Вами поставлене
якесь завдання, запитайте себе: «А чи мушу я це зробити саме зараз і чи буде це
важливо через п'ять років?»
• Зосередьтесь лише на одній
справі протягом певного проміжку часу; намагайтеся не виконувати кілька справ
одночасно.
• Намагайтеся зробити Ваш графік
гнучким.
• Пам'ятайте, що Ваш час - цінний
і що ним потрібно дорожити. Якщо маєте можливість, то заплатіть іншій особі за
виконання роботи, яка Вас надто стомлює.
• Заплануйте перерви в заняттях,
які стомлюють Вас через тривалість або інтенсивність. Робіть перерви до того,
як відчуєте напруження та втому.
• Перед тим як щось сказати,
запитайте самого себе: «Чи дійсно це настільки важливо, що я без сумніву маю це
сказати?»; «Чи хтось хоче це почути?»; «Чи доречним буде моє висловлення?» та
ін.
• Пам'ятайте, що Ваші переконання
істинні лише деякий час, а тому будьте відкритими для нових ідей.
• Щоразу нагадуйте собі про те,
що не є важливим для Вас, та про те, що Вам дійсно потрібно. (Але зауважте:
якщо те, що Вам потрібно, не сприяє розвитку вашого духу й розуму, то це -
марнування часу).
• Регулярно намагайтеся побути на
самоті.
• Вибирайте час, щоб згадати
минуле й ті складнощі і проблеми, що колись були у Вашому житті. («Не весь
перелік!»)
б) правила стосовно Вашої взаємодії з іншими
людьми:
• Посміхайтесь якомога більшій
кількості людей для того, щоб знизити рівень ворожості.
• Дякуйте людям, якщо вони
роблять Вам щось приємне.
• Зміцнюйте стосунки з друзями та
знайомими, намагайтеся зробити їх ближчими.
• Не заважайте іншим людям робити
те, що Ви б зробили швидше.
• Послухайте розмову інших людей
мовчки, не дозволяючи собі втручатися, підштовхувати їх якимось чином.
Груповою формою профілактики
емоційного вигорання можна назвати психологічний тренінг. Він являється ведучим
компонентом корекційної програми, що реалізує її психокорекційний принцип. В
наш час існує безліч моделей тренінгу антивигоряння, серед яких особливий
інтерес викликають моделі, засновані на когнітивно-поведінковій терапії
А.Еліпса та А.Бека. Вони направлені на посилення почуття контролю над своїм
життям за допомогою навчання контрою над своїми емоціями.
Враховуючи досвід вивчення
синдрому емоційного вигорання, накопичений в багатьох емпіричних дослідження,
можна сформулювати мету і приблизні завдання оптимальної моделі тренінгу
антивигоряння: навчання навикам саморегуляції і конструктивної поведінки в
екстремальних ситуаціях; формування позитивного ставлення до дійсності через
рефлексію і когнітивну переоцінку основних життєвих цінностей, розвиток
професійно важливих якостей в різних ситуаціях взаємодії; формування
індивідуального стилю діяльності і професійної компетентності. Для підвищення
адаптивних можливостей особистості і навчання навикам саморегуляції потрібно
використовувати різні способи регуляції психофізичного стану, включаючи вправи
(в тому числі дихального, релаксаційного типу чи з елементами аутотреніга) на
керування нервово-психічною напруженістю, настроєм, психічним станом за
допомогою перемикання уваги, на самоконтроль зовнішнього стану і прояву емоцій.
Формування позитивного ставлення до дійсності можливе через переоцінку
ірраціональних переконань (переструктурування) системи цінностей (зниження
дезінтеграції мотиваційно-особистісної сфери особистості). Також велике
значення має розвиток особистісної рефлексії для усвідомлення наявних проблем і
адекватної їх диференціації, здійснення конструктивних шляхів виходу зі
стресових ситуацій і подолання синдрому емоційного вигоряння, що знаходить своє
відображення у деяких вправах і іграх, наприклад «Концентрація на нейтральному
предметі», «Концентрація уваги на емоціях і настрої», «Мені сьогодні…» і інші.
Розробка профілактичних заходів повинна враховувати особливості професійної
діяльності і специфічні для неї фактори ризику, тому суттєвою особливістю
проведення тренінгу є тренінгові завдання, що включають активну взаємодію (у
вигляді різних рухів, змагання, контролю уваги), тобто завдання і ігри, які
мають спортивний відтінок, елементи психогімнастики. Заключний етап корекційної
програми передбачає спільний аналіз і обговорення як на рівні групи
(занняття-семінари), так і в межах окремих консультацій з її учасниками з
приводу результатів тренінгової роботи. Також проводиться повторна діагностика
синдрому емоційного вигоряння і навчання навичкам самостійної оцінки свого
стану, розпізнавання симптомів вигоряння (самодіагностика), досліджувані
знайомляться з елементами тестування. Учасники тренінгу порівнюють результати
самодіагностики з самоаналізом отриманих вражень від колекційної роботи, її
елементів. На основі проведених заходів формулюються основні рекомендації,
направлені на профілактику психічного здоров’я і прояву синдрому емоційного
вигорання. Подальша робота може будуватися як у вигляді консультаційних бесід,
так і у вигляді додаткових тренінгів з вибором найбільш ефективних завдань.
Таким чином, на основі короткого
аналізу літератури з даної проблеми, досвіду дослідження синдрому емоційного
вигорання можна визначити наступні найбільш важливі принципи моделі корекційної
програми, що присутні на різних етапах її здійснення: діагностичний,
психокорекційний і інформаційно-ознайомлювальний. У відповідності з ними
реалізується основна мета (профілактика і корекція синдрому емоційного
вигорання) програми і ряду головних завдань: підвищення адаптаційних можливостей
особистості, формування позитивного настрою по відношенню до оточуючих і своєї
професії, розвиток особистісної рефлексії, навчання навикам взаємодії у важких
екстремальних ситуаціях. Для здійснення колекційної програми можуть бути
використані найрізноманітніші прийоми і методи: психодіагностика,
консультаційна і психокорекційна бесіда, особистісна рефлексія,
самоспостереження, дискусія, варіанти психотерапії, імітаційно-рольові ігри і
інше.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Безносов С. П. Профессиональная
деформация личности. - СПб: Речь.-2004. С.-272.
2.
Борисова
М. В. Психологические детерминанты феномена эмоционального выгорания у
педагогов // Вопросы психологии. -2005. -№2.
3.
Водопьянова
Н.Е., Старченкова Е.С. Синдром выгорания: диагностика и профилактика. - СПб.:
Питер, 2005.
4.
Ліщинська О. Професійна деформація
особистості психолога // Психолог. – 2008. - №13
5. Піговська
С. Профілактика синдрому емоційного вигорання // Психолог. – 2011. - №14-15
6.
Рогов
Е.И. Учитель как объект психологического исследования: Пособие для школьных
психологов по работе с учителем и педагогическим коллективом.. М., Владос,
1998. -496с.
7.
Технології роботи організаційних психологів За
наук. ред. Л.М. Карамушки. Навчальний посібник / К.: Фірма «ІНКОС», 2005.- 366
c.
8.
Філіна С. Про «синдром професійного
вигоряння» і техніки безпеки в роботі педагогів і інших спеціалістів соціальної
сфери // Шкільний психолог. - 2003. - № 36.
| 
