Добре розвинуте мовлення — найважливіша умова всебіч­ного повноцінного розвит­ку дітей. Чим правильніше та ба­гатше мовлення дитини, тим лег­ше їй висловлювати свої думки, тим ширші її можливості у піз­нанні навколишньої дійсності, змістовніші стосунки з одноліт­ками та дорослими, активніше відбувається психічний розвиток.

Порушення мовлення — поширене явище. Найскладні­шими є органічні порушення — дизартрія, алалія, рінолалія. Се­ред учнів загальноосвітніх шкіл, які мають порушення мовлен­ня — діти-дизартрики.

До дизартрії належать такі дефекти мовлення, внаслідок яких порушується не тільки ви­мова звуків, а й інші фонетичні компоненти: темп, виразність, модуляція та сила голосу, а та­кож дихання. Із запізненням розвивається розуміння мови, словника, граматичної будови.

Дизартрії виникають внас­лідок ураження різних відділів центральної нервової системи. Найбільш поширеною є псевдобульбарна дизартрія грубі змі­ни розвитку загальної і мовної моторики, структури мови. У деяких дітей проявляється зни­ження інтелекту до рівня олі­гофренії, але у більшості зат­римка інтелектуального роз­витку виправляється у процесі занять. Для дітей із псевдобульбарною дизартрією характерні амімічне обличчя, утруднені жувальні і ковтальні акти, ве­лика кількість слини і слюнотечія, порушення мовного ди­хання, глухий, здавлений го­лос, іноді з гучнявим відтінком, порушення темпу, виразності й інтонації мовлення. Коли ди­тина висовує язик, то він від­хиляється вбік, і не поверта­ється в інший бік чи вгору. Рух губів теж обмежений. Часто у таких дітей спостерігається по­рушення зорово-просторового аналізу та синтезу.

У практиці шкільних лого­педичних пунктів найчастіше зустрічаються легкі, так звані стерті форми дизартрії. Зазна­чимо, що викривлена вимова має найрізноманітніший харак­тер. Але все ж таки основна її ознака — стертість, нечіткість, розмитість артикуляцій, що особливо різко виявляється під час мовлення. У частини дітей вказані недоліки спостеріга­ються на тлі ЗПР та ЗНМ.

Серед дітей із стертою фор­мою дизартрії виділено кілька груп. І групу складають діти з вибірковою слабкістю, паретичністю лише деяких м'язів язи­ка, їм притаманна асиметрич­на інервація язика, яка при ар­тикуляції звуків характеризується слабкістю рухів однієї його по­ловини. Виконуючи ізольовані рухи, дитина не може розплас­тати язика, рівномірно підніма­ти його краї. У звуковимові оче­видна бічна вимова звуків.

До II групи належать ті ді­ти, у яких під час мовлення за­фіксовані в'ялість, слабкість артикуляції, нечіткість дикції,

загальна стертість. Певні труд­нощі викликають звуки, які потребують м'язового напру­ження (це звуки «р» та «л»).

У мовленні дітей III групи відбувається заміна одних зву­ків іншими, до того ж той чи інший звук може бути в кіль­кох звукових варіантах.

IV група — це діти з вира­женою загальною моторною недостатністю. І якщо у одних малорухомість, то у інших нав­паки — рухова гіперактивність. Це ж саме стосується і мовлен­ня. У одних дітей — в'ялість, у інших — гіперкінез язика.

Виходячи з цього, порушен­ня звуковимови, спричинені вибірковою неповноцінністю деяких моторних функцій мовленеворухового апарату (І гру­па), а також слабкість та в'ялість артикуляційної мускулатури (II група) можна віднести до лег­кої стертої форми псевдобульбарної дизартрії. Порушення звуковимови, пов'язані з труд­нощами у виконанні довільних рухових актів (III група) дають підставу зарахувати їх до лег­кої стертої форми коркової ди­зартрії. Дефекти мовлення, які є у дітей з різними проявами моторної недостатності (IV гру­па) можуть бути віднесені до змішаних форм дизартрії.

Важливим при роботі з дітьми-дизартриками є обстежен­ня. Від того наскільки правильно логопед визначить діагноз, залежить перспективний план роботи з цією дитиною і, зви­чайно, кінцевий результат ло­гопедичної роботи.

Обстеження

1.Обстеження починається з вивчення обличчя дитини у стані спокою. При цьому заз­начається наявність посмику­вання, виразність носогубних складок, асиметрії.

2.З'ясовується обсяг та ко­ординація загальних рухів — біг, ходьба, стрибки (коорди­нація рухів рук — проба Озе­рицького «кулак — долоня — ребро»).

3. Обстеження мімічних м'язів (насупити брови, підняти одну брову, заплющити одне око).

4.  З'ясовується обсяг рухів органів артикуляційного апа­рату (оскал зубів, рухи нижньої щелепи, надування щік, задму­хування свічки). Це дає змогу з'ясувати стан лицевого нерву та кругових м'язів рота.

5. З метою обстеження мо­торики язика пропонують та­кі вправи: висунути язик впе­ред, відтягнути назад, підняти догори, опустити донизу, зро­бити вузьким, широким, обли­зати губи «по колу», так само зробити із зубами.

6. Кінестетична чутливість перевіряється так: попросити дитину висунути язик і за до­помогою шпателю або бинта виконувати пасивні рухи вго­ру, вниз, праворуч, ліворуч. По­тім запропонувати дитині са­мостійно повторити ці рухи.

7. Звернути увагу на забар­влення та силу голосу (гучнявий, сиплий або затухаючий), а також на темп мовлення

8. Фіксується втома і вис­нажливість.

9. З'ясовується ступінь точ­ності артикуляції, якість злит­тя звуків та перемикання при збігу приголосних.

Це основні показники обс­теження. В основу логопедич­ної роботи покладається прин­цип «від провідного дефекту».

 

Схема побудови занять

1.Масаж.

2.Пасивна й активна гім­настика артикуляційного апа­рату.

3.Розвиток дрібної мотори­ки рук.

4.Вправи на розвиток слу­хової уваги та фонематичного слуху.

5.Відпрацювання звукови­мови.

6. Робота над зв'язним мов­ленням і лексико-граматични­ми категоріями.

Заняття потрібно проводи­ти не рідше двох разів на тиж­день, а також щодня вдома з батьками. Допомога батьків у таких випадках обов'язкова. Во­ни мають систематично пере­віряти виконання дитиною до­машніх логопедичних завдань. Відповідно, батьків необхідно навчити всіх прийомів і мето­дів, пробудити наполегливість, терпіння і переконати в оче­видності успішних результатів.

 

ТЕМА. Закріплення правильної вимови шиплячих звуків

Мета. Закріпити вимову шиплячих звуків у складах, сло­вах, реченнях. Розвивати навич­ки фонематичного сприйман­ня; вдосконалювати навички словозміни, збагачувати слов­никовий запас. Коригувати ди­хання, голос, дрібну моторику, мовну артикуляцію. Виховува­ти увагу, спостережливість.

Обладнання: малюнки, карт­ки, шпателі, масажні зонди, спирт, бинт, вата, дзеркало, во­лоські горіхи, м'яч.

Хід заняття

І. Підготовча частина.

1. Організаційний момент (привітання)

2. Вправи для зняття емо­ційного напруження.

• Заплющені очі, зробити глибокий вдих, затиснути в ку­лаки.

Зробити видих — послаби­ти кулаки (5 разів).

• Взяти два волоські горіхи до правої руки і зробити цією рукою кілька рухів по колу. По­тім перекласти до лівої руки, зробити те саме. Взяти по два горіха до кожної руки і одно­часно робити кругові рухи.

3. Гра «Поверни склади».

Логопед робить поглажувальні рухи долонь дитини і на­зиває склад.

Учень робить так само і пов­торює за логопедом склад ( ша — ша; жи — жи )

II. Основна частина.

1.   Масаж.

Масаж проводиться у вихід­ному положенні «лежачи на спині» при розслабленні всіх м'язів тіла, або у вихідному по­ложенні «сидячи», голова на підголовнику.

Прийоми масажу: понижу­вання, вібрація, слабкий паль­цевий душ, щипання Масаж язика найкраще робити масаж­ними зондами.

2.   Самомасаж.

Логопед з учнем сидять пе­ред дзеркалом. Учень повто­рює рухи за логопедом.

3.   Артикуляційні вправи:

•   міміко-артикуляційний;

•   гімнастика губ та щік;

•   вправи для язика.

4.   Голосові вправи.

•   «У лісі» (ау);

•   «На лижах з гори» ( ух — ах — ох — ой — ой — ой );

•   « Набридливий комар»               з                з

                                                з                 з                з

•  «Страшний гусак»;

•  «Жук».

   5. Дихальні вправи :  

•  ніс — рот

•  ніс — ніс

•  рот — ніс

•  рот — рот

• за малюнком проспівує­мо по черзі голосні на одному видихові.

6.  Фізкультпауза. Руки вгору — вдих. Руки вниз, на видихові вимовляємо склади

ша — жа — ча — ща; шо — жо. — чо — що; ше — же — че — ще.

7.  Розвиток дрібної моторики рук.

«Гра на піаніно». Учень пальцями правої та лівої рук закриває склади. По команді логопеда піднімає пальці спо­чатку однієї руки і читає скла­ди. Якщо піднімати кілька паль­ців обох рук. то можна прочи­тати слова.

8.   Утворення множини слів.
На картках записані слова:
Шапка, шуба, шинель, кашкет, бушлат, штани.

Жаба, жолуді, живіт, жакет, кожух, ніж.

Чайка, чобіт, число, чутка, панчоха, вудочка.

Щука, щит, лящ, дощ, плащ, щеня.

(Визначити «поняття» одяг)

9.   Фізкультпауза. Гра з м'ячем. Назвати слово з тим самим звуком (шоколад, ши­на, жакет жало, чоловік, чоло і т.д.)

10.Змінити дієслова за зраз­ком:

•  просити — прошу;

•  дружити — дружу (картка).

11. Зі слів скласти і записати прислів'я:

Під лежачий камінь вода не тече.

(Як розумієш це прислів'я)

12.Деформований текст. (Розташуй речення так, щоб вийшов зв'язний текст. Про­читай його).

13.Розвиток дрібної мото­рики рук (скласти сніговика нитками по контуру).

III. Заключна частина.

1.Підсумок заняття. Що зробив учень добре, над чим ще треба попрацювати.

2.Домашнє завдання. Нав­читися виразно читати вірш, (на картці).